5 серпня 2015 року людство побачило дебютний трейлер Mafia III, і певна його частина хотіла запитати “А де ж, власне, Mafia?”, але натомість ледь не блювонула. Минув рік і три місяці, до релізу гри залишились лічені години, а віз і досі там. Десятки трейлерів, інтерв’ю та інших матеріалів, що їх розробники випустили за цей рік, остаточно показали — це не в ґеймерів склалося помилкове перше враження,а гра дійсно є білою вороною чорною вівцею в родині.

Уже не вперше гра, яка могла би бути хорошим самодостатнім продуктом, потерпає від свого заголовка. Логіку видавця зрозуміти легко: покупці легше клюють на відомий бренд і можуть не відразу прогледіти підміни начинки. Не сперечатимусь, Mafia III попри всі нещодавні тривожні дзвіночки може вийти пристойною. Відверто кажучи, я сам хочу, щоби вона виявилася крутою. Проте одна річ — експлуатувати славне найменування, і зовсім інша — брати гучний заголовок і при цьому розтоптати, наплювати та підтертися репутацією серії.

А саме це Mafia III і зробила.

Проблема найменування

У студії Hangar 13, здається, все доволі просто: для того, щоби гра називалася Mafia III, там повинні бути італійці. Злочинці-італійці. Про це промовисто говорять щоденники розробників, де в ігротворців слово mob звучить в рази частіше, ніж mafia. І що тут такого, запитаєте ви? У Північній Америці слово mob півтори сотні років тому позначало зграйки кишенькових злодіїв, в роки “сухого закону” його вживали до емігрантів-контрабандистів (серед яких були здебільшого євреї, ірландці та вкрай мало італійців), а з 30-их років минулого сторіччя на позначення будь-якої організованої злочинності. Але разом з тим поняття mob i mafia ніколи не ототожнювали.

Мафія — це не зграя італійців у шикарних костюмах, які наймають собі шісток та ведуть підпільну кримінальну розбудову.

Мафія — це концепція, яка має глибоке історичне коріння і традиції. Навіть залишивши осторонь пафосне слово “сім’я”, це неймовірно закрита і самоконтрольована спільнота з довгим переліком правил і складною ієрархією. Мафія частіше була стримувальною силою, аніж активним зловмисником. Не кажучи про те, що в цій структурі перебувало чимало звичайного люду із цілком мирним родом діяльності.

Але ні, для Hangar 13 мафія — це тиражний mob конкретної національності.

Ангелик з драбиною

А тепер погляньмо на оригінальну дилогію.

Перша Mafia для багатьох до смерті залишиться найбільшою ґеймерською любов’ю. Справа не лише у доволі вимогливій боївці, характерному керуванні тогочасними тарантасиками, прискіпливості поліцаїв та горезвісній гонковій місії. Хай би як Даніель Вавра не називав свій сценарій “дитячим мазюканням, зліпленим зі штампів”, саме історія Томмі Анджело вразила усіх наповал.

Mafia II хоч і здобула свій шмат шанувальників, подібної любові не зазнала — дякуємо 2К за активне орудування ножицями, в наслідок якого ми втратили гору ігрового вмісту, а згаданий Даніель Вавра покинув створення гри на півдорозі. Але менше з тим, зараз не про це.

Хоча персонажі обох ігор кардинально різні, так само як і рівень продуманості історій, обидві “Мафії” говорять про одне і те ж. Томмі Анджело — заручник обставин, який мимоволі ввійшов у спільноту і почав уживатися в ній, там же завівши друзів, сім’ю тощо. Віто Скалетта — приземлений мудак, який хотів лише статусу і матеріальних благ. Але обоє погано закінчили з однієї причини — вони порушили правила. Один вдався до неузгодженої кримінальної діяльності, яка поставила під ризик всю Сім’ю, інший зв’язався з наркотиками, чого “православні” мафьозо собі не дозволяли. Ясна річ, їх слід було скарати. Адже правила ці існують не просто так, і не прожила би мафія достатньо довго, якби дивилася на порушників крізь пальці. Якщо мафію уявити організмом, то Томмі та Віто, так би мовити, — віруси, ідеологічно ворожі елементи, котрі цей організм мусить знищити, аби не злягти в труну.

Дві різних історії, але один ідейний стрижень — традиції слід шанувати, а правил дотримуватися, інакше вам гаплик, моральні виродки. Італійське походження та мафіозність — це вже додаткові атрибути.

Чорна робота

Mafia III упевнено посилає під три чорти. Недовчений метис-бидляк мститься італійцям і збирає власну банду. Та-дам! Оплески! Завіса! Звісно, нам обіцяють врахування расових стереотипів того часу, приниження жінок, чорношкірих, а тим паче чорношкірих жінок. І наш герой, Лінкольн Клей, теж зазнаватиме принизливого ставлення через свій колір шкіри. Але що з того, якщо у його пошрамованій довбешці одна тільки помста, страшніша, ніж у Гоголя?

Можна було би припустити, що гра з плином сюжету змусить бурмила Лінкольна змінити свою точку зору і співпрацювати з мафією. Але це неможливо, бо а) з ворогами, неіталійцями і зрадниками (привіт, сивочолий Віто) мафія має свої регламенти стосунків — і якщо розробники взялися за відтворення атмосфери Нового Орлеану та тогочасних соціальних дрібниць, то і це мали би неодмінно врахувати; б) у грі ж буде не мафія, а mob з бандитів-італійців — продуману соціальну систему перетворили на тиражних ворогів.

Сподіваюся, Mafia III виявиться хорошою грою, за якою не шкода буде провести тиждень-другий, побавитися у віртуального туриста і навіть щиро порекомендувати її іншим. Однак будьмо чесними, своє обличчя вона вже заочно втратила, не кажучи про репутацію. Mafia III порушила правила, знехтувала традиціями і зробила це без поваги. А мафія такого не пробачає.